Шляхи формування професійної компетентності сучасного вчителя

Бругер Світлана Ярославівна,  

вчитель української мови та літератури, зарубіжної літератури, англійської мови Довжанківської ЗОШ І-ІІІ ст.,   спеціаліст ІІ кваліфікаційної категорії

Мета доповіді - розкрити психолого-педагогічні особливості професійних компетентностей учителя суспільно-гуманітарного напряму, описати процес їх формування у ході ознайомлення із сучасною методикою навчання.

Розвиток людства на початку третього тисячоліття визначається поглибленням і прискоренням загальносвітових, соціально-економічних, політичних, соціокультурних процесів, зумовлених науково-технічним прогресом, швидкою інформатизацією та комп’ютеризацією, демократизацією суспільного життя у більшості країн світу. Найбільш відповідальну в цих умовах роль виконує освіта, що має безпосередній та найбільший вплив на особистість і суспільство. Завдяки діяльності вчителя реалізується державна політика у створені інтелектуального, духовного потенціалу нації, розвитку вітчизняної науки, техніки й культури, збереженні й примноженні культурної спадщини й формування людини майбутнього, а також забезпечується Конституційне право громадян України на здобуття повної загальної середньої освіти. Все це висуває проблеми підготовки вчителя, його професійного становлення і професійної компетентності.12

Під компетентністю розуміють комплекс знань, умінь та навичок, досвід застосування їх для здійснення діяльності, метою якої є досягнення певних цілей, ставлення до процесу та результатів виконання цієї діяльності [2, с. 66]. Виконуючи певну послідовність дій, розмірковуючи над їх виконанням, усвідомлюючи потребу в них, оцінюючи результати такої діяльності, вчителі набувають компетентності відповідного рівня у певній галузі знань.

У Концепції загальної середньої освіти вказано на необхідність розв’язання проблеми підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне та професійне зростання, уміє розв’язати нові педагогічні завдання. У системі професійної підготовки вчителя важливим є процес формування професійної культури й компетентності. 

Компетентність фахівця включає наступні аспекти: розуміння сутності виконуваних завдань; знання досвіду, який є в цій галузі; вміння обирати засоби та способи дії, адекватні конкретним практичним обставинам; почуття відповідальності за досягнуті результати; здатність вносити корективи у процес досягнення цілей.

Беручи до уваги розвиток сучасного суспільства та освіти, особливості педагогічної діяльності, основні функції вчителя суспільно-гуманітарного напряму у загальноосвітніх закладах, професійні компетентності вчителя можна подати як сукупність взаємопов'язаних загальнопрофесійних та предметних компетентностей.  

 Ознаки компетентності вчителя: 

• готовність учителя до інноваційної діяльності; 

• здатність до подальшого самопроектування, самовдосконалення. 

  Чинники, від яких залежить професіоналізм: особисті здібності; мотивація до роботи; зміст роботи; умови життя; вплив колективу тощо. 

Виділяють такі професійні компетентності учителя: 

• самоосвітня компетентність; 

• методологічна компетентність; 

• продуктивна компетентність; 

• інформаційна компетентність; 

• функціональна компетентність; 

• соціальна компетентність. 

         Професійно компетентний учитель повинен уміти успішно розв'язувати завдання щодо організації навчання учнів, мати позитивну мотивацію до професійної діяльності та отримувати задоволення від неї, удосконалювати педагогічну майстерність, усвідомлювати перспективу свого професійного розвитку, збагачувати педагогічний досвід особистим творчим доробком.

Перед сучасним педагогом ставиться вимога володіти цілою гамою спеціальних професійних умінь. У своїй професійній діяльності він стикається з необхідністю вчити не лише знанням, але й способам їх одержання, формувати навчальну діяльність школярів, будувати освіту як систему, що створює умови для самопроектування і формування багатомірної свідомості, здатності самовизначатися, розвивати у школярів техніки розуміння, мислення, дії. Унікальність професії вчителя полягає у тому, що він створює умови розвитку людини, її освіти [3, с. 44].

Будучи відповідальними за підростаюче покоління, вважаючи виховання нової особистості основною метою своєї діяльності, справжні майстри педагогічної праці намагаються прищепити й кожному учневі почуття відповідальності за свої вчинки, потребу завжди й у всьому прагнути до високого рівня домагань та сформувати у школярів адекватне, розумне сприйняття навколишнього світу [1, с. 54]. Учитель у своїй діяльності повинен використовувати наявний передовий педагогічний досвід, на основі цього вдосконалювати майстерність, здійснювати дослідницьку роботу, бути творцем, шукачем, відкривачем усього нового, прогресивного, розв’язувати навчально-виховні завдання в педагогічній роботі.

Вивчення української мови є важливим чинником успішного вирішення завдань гуманітарної освіти, спрямованої на загальне піднесення духовності, виховання української ментальності, любові до рідного краю, мови, що інтегрує в собі розум, естетику нації, народні звичаї, традиції, загальнолюдські моральні якості і з’єднує сучасне народу з його минулим і майбутнім [4, с. 390]. Удосконалення професійної підготовки вчителя української мови відбувається на основі вивчення вітчизняного та зарубіжного передового педагогічного досвіду.

Професійна компетентність учителя відзначається вмінням: будувати навчальний процес, спрямований на досягнення цілей навчання – вибирати та пропонувати способи педагогічної підтримки, створювати умови для прояву ініціативи школярів; бачити учня в навчальному процесі – пропонувати різні способи включення учня в різні види діяльності у відповідності з віковими особливостями; створювати навчальне середовище та використовувати його можливості – інформаційні ресурси, ІКТ; планувати та здійснювати професійну самоосвіту – аналіз власної діяльності, вибір технологій самоосвіти.

Шляхи формування та вдосконалення професійної компетентності вчителя: 

·        самоосвітня діяльність; 

·        вивчення, апробація та впровадження інноваційних освітніх технологій; 

·        дослідницько-пошукова діяльність; 

·        дослідницько-пошукова діяльність; 

·        практично-експериментальна робота; 

·        кооперативна проектна творча діяльність; 

·        науково-методична робота. 

Сучасні вимоги до педагога на перше місце ставлять систематичну самостійну роботу з розвитку професійної компетентності, поглиблення його теоретичних знань та практичних умінь. Отже, проблема самоосвіти стає все більш актуальною.

          Для того, щоб навчати, вчителю самому необхідно постійно навчатись. Прагнення до знань, психологічна готовність педагога до об'єктивної потреби навчатись протягом своєї педагогічної кар'єри є безперечним гарантом його професійного становлення.

         Педагогічна самоосвіта – цілеспрямована, наближена до дослідницької, самостійна діяльність педагога з удосконалення педагогічних знань, вмінь з метою застосування у професійній діяльності.

Освітні (педагогічні) інновації – це результат пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем. Продуктом творчого пошуку можуть бути нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї, форми і методи виховання, нестандартні підходи в управлінні. Продуктом інновацій як процесу творчої діяльності є зростання педагогічної майстерності педагога, рівень його культури, мислення, світогляду. Творчий пошук також суттєво впливає й на особистість учня: вони працюють активніше, у них пробуджується бажання випробувати й власні можливості в інноваційній діяльності.

Педагогічні інновації, у своїй більшості (88%), розробленні авторами у вигляді педагогічних інноваційних технологій – це якісно нова сукупність форм,методів і засобів навчання,виховання й управління,яка приносить суттєві зміни у результат педагогічного процесу.

Із традиційних методів звертається увага на наочні методи навчання. Доведено, що 87% інформації людина отримує за допомогою зорових відчуттів, а 9% - за допомогою слуху. З побаченого запам’ятовується 40%, з почутого – 20%, а з одночасно побаченого і почутого – 80% інформації. Якщо застосовуються аудіовізуальні засоби, то в пам’яті залишається – 50% інформації. Наочне пізнання генетично випереджає словесне.

Серед педагогічних інновацій значне місце займають активні форми навчання і нестандартні підходи до проблем навчального процесу. Проблема активізації навчального процесу, формування знань учнів із спеціальних дисциплін  - є актуальним завданням. Щоб вирішувати ці завдання педагоги спрямовують свою діяльність на розробки і застосування таких форм, методів і засобів навчання, які б сприяли підвищенню пізнавального інтересу учнів, активності, творчості в одержанні знань і навичок та подальшого їх використання на практиці. Формування знань йде тим  успішніше, чим вища активність тих, кого навчають.

Дослідницька діяльність - вища форма самоосвітньої діяльності учня. Формування науково-дослідницьких вмінь у школярів - процес складний і довготривалий. Він не виникає на порожньому місці і не розвивається сам по собі. А тому завдання вчителя-керівника - поступово і методично формувати

дослідницькі навички, здійснюючи постійний контроль за виконанням учнями науково-дослідницьких робіт; аналізувати і виправляти помилки; визначати найкращі, найефективніші шляхи виконання роботи, розчленувати її на певні складові та розділи, навчаючи учнів поєднувати дослідницьку діяльність з

науковою, а також з'ясовувати можливості подальшого застосування результатів роботи.

Основні завдання впровадження методу дослідження на уроках української мови і літератури:

·        створення умов для зацікавленості учнів предметом;

·        реалізація індивідуальних можливостей учня через творчість;

·        використання інтерактивних, проектних технологій;

·        робота з обдарованими та здібними учнями;

·        створення на уроках здорової конкуренції.

Процес дослідження має індивідуальний характер і відбувається за такою схемою: вибір теми; складання плану роботи; підбір джерел і літератури; знайомство з джерелами і складання на їх основі плану написання дослідження; відбір та оцінка фактів; обробка та систематизація зібраного матеріалу; написання роботи , її рецензування і доопрацювання; остаточне редагування та оформлення; захист роботи.

Впровадження методу дослідження передбачає активне використання проектної технології.

Метод проектів передбачає рішення певної проблеми, взятої з реального життя. Це обумовлює використання різних засобів ( прийомів, форм) навчання та поєднання знань з науково-технічних і творчих галузей.

Метод проектів навчає вміння «проектувати у великому і малому, вибрати найоптимальніші й водночас конкурентоздатні варіанти розвитку».

На уроці української мови проводжу таку пошуково-дослідну роботу:

·         Поясніть, на яке правило української орфоепії дібрані приклади:

1. Сніг. 2. Вогко. 3. Просьба. 4. Помиляєшся. 5. Київ. в. (На) дошці. 7. Розповісти. 8. Перевір. 9. Дзеркало. 10. Родзинка. 11. Борщ. 12. Сіллю. 13. Ґрунт. 14. Гроно.

·           На які правила вимови приголосних звуків відсутні слова-приклади?

У своїй діяльності практикую таку творчу роботу:

·          Для запам'ятовування слів з приголосними, що уподібнюються, утворіть асоціативні пари за зразком.

Діти полюбляють  дослідження-міркування:
Інструктаж: клас розбивається на групи по 4 учні (сусіди по парті). Кожна група отримує дві пари речень так, щоб одна пара речень повторювалась в іншій групі (1+2, 2+3, 3+4 т. д.). Після виконання завдання представник від групи читає відповіді, потім їх читає представник від іншої групи. Відповіді на однакові пари речень порівнюються.

Під час роботи із текстом практикую наступне лінгвістичне дослідження:

·           Визначте стиль і тип мовлення тексту.

·           Які ознаки цього типу мовлення?

·           Доберіть до тексту заголовок. Порівняйте його з авторським.

·           Зі скількох смислових частин складається текст?

·           Складіть план тексту.

·           Яку б ви дали відповідь на запитання, сформульоване в ньому?

·           Перекажіть текст.

Індивідуальна науково-методична розробка - усвідомлена, цілеспрямована, планомірна та безперервна робота педагогів, спрямована на вдосконалення їхньої теоретичної і практичної підготовки, необхідної для практичної діяльності.
Алгоритм роботи педагога над індивідуальною науково-методичною розробкою:

1. Вибір теми індивідуальної науково-методичної роботи:
- ознайомлення з літературою;
- ознайомлення з нормативними документами;
- вивчення прогресивного досвіду з проблеми дослідження.
2. Детальне ознайомлення з літературними джерелами:
- складання картотеки;
- виписки.
3. Уточнення теми і розробка попереднього варіанту індивідуальної науково-методичної роботи:
- обґрунтування вибору теми;
- актуальність і новизна;
- відбір адекватних методів та завдань роботи;
- формування мети та завдань роботи;
- розробка календарного плану індивідуальної роботи.
4. Формулювання припущень, відбір та розробка моделей, інноваційних технологій педагогічної діяльності.
5. Впровадження інновацій у практику своєї педагогічної діяльності.
6. Аналіз та оцінювання результатів роботи над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою), формулювання висновків та пропозицій.
7. Оформлення роботи, звіт перед колегами про отримані результати. 

Список літератури:

1. Віаніс-Трофименко К.Б. Компетентний учитель – запорука реалізації компетентнісного підходу до сучасного освітнього процесу / К.Б. Віаніс-Трофименко // Управління школою. – 2006. – № 22–24. – С. 54–57.

2. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: бібліотека з освітньої політики / за заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : «К. І. С. «, 2004. -112с.

3. Остапенко Н. Лінгводидактичні компетентності як основа професійно-педагогічної діяльності майбутніх учителів-філологів / Н. Остапенко // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 4. – С. 44–48.

4. Семеног О.М. Професійна підготовка майбутніх учителів української мови і літератури : монографія / О.М. Семеног. – Суми : ВВП «Мрія»-1» ТОВ, 2005. – 404 с.