пʼятниця, 20 січня 2017 р.

Практичні основи акмеологічної компетентності вчителя



   
Чикало Наталя Євгенівна,
вчитель історії НВК «Великобірківська ЗОШ  І – ІІІ ст.- гімназія ім.. С. Балея », вчитель першої категорії.
     




Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. «Без знання минулого неможливо точне поняття про сучасне», – справедливо наголошував видатний український історик М.С. Грушевський. За короткий час в Україні створено нову цілісну систему викладання історії України та Всесвітньої історії, повністю оновлено зміст та структуру історичної освіти. Вона остаточно звільнена від ідеологічних, вузько класових підходів і поглядів на розвиток суспільства, оцінювання минулого та перспективи майбутнього. Новий навчально-методичний комплекс зорієнтований на пріоритети науки, гуманістичні та демократичні цінності, інноваційні педагогічні технології, їхнє поєднання з досягненнями народної педагогіки, яка була завжди властива українському народові.
    За останні роки сформувався новий образ учителя історії. Постійно зростає його роль у навчальному і виховному процесах. Відомому демократу Д. Харкнессу належать слова, які безпосередньо стосуються і вчителів України: «Учитель – не єдине джерело впливу на розвиток дітей, але його життєво необхідна складова. Нам відведено небагато часу на те, щоб допомогти засвоїти знання і зрозуміти, що вони повинні стати гідними громадянами своєї батьківщини, нашого неспокійного континенту і загального дому, який постійно перебуває під загрозою». Праця вчителя історії сповнена великої відповідальності. На наш погляд, сучасному вчителю історії мають бути притаманні такі риси:
1. Державницька свідомість. В непростих сучасних умовах трансформації українського суспільства від тоталітаризму до демократії, правової держави, громадянського суспільства вчитель є провідником державницьких ідей, послідовно наголошує на історичні традиції та прагнення українського народу до свободи, незалежності власної держави. Спираючись на багатий історичний та літературний матеріал, він змальовує героїчні постаті князів, гетьманів, героїв національно-визвольної боротьби, простих людей, для яких державність України завжди була найвищим життєвим сенсом. Саме вони та їх справи повинні стати яскравим прикладом для учнівської молоді.
2. Професійна майстерність. Цей аспект охоплює дві сторони питання: вільне володіння історичним матеріалом, постійне вдосконалення своїх знань, напружена робота над собою, а також оволодіння сучасними педагогічними технологіями, інтерактивними методами навчання, які зможуть давати вагомі результати у навчанні та вихованні учнівв. Вчитель історії ніколи не стоїть на місці, знаходиться в постійному пошуку. Він самостійно конструює оригінальні педагогічні прийоми навчання, створює власну педагогічну лабораторію.
3. Гуманістична спрямованість викладання – якісно новий момент в навчанні історії. Адже в центрі історичних подій не стоять партії, класи, рухи, а головними є конкретні люди з їх постійними життєвими потребами. Звернення до особистості, духовних цінностей, утвердження високих моральних норм як найкраще відповідає ідеям Конституції України: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
4. Демократизм. Процес навчання та виховна робота дають можливість педагогу знайти свій особистий підхід до кожної дитини. Вчитель не тільки сприймає, а всебічно підтримує право кожного учня на власне бачення історичних подій, яке може відрізнятись від позиції педагога та авторів підручників. Історичний плюралізм, багатоманітність відкривають перед учнями шляхи до подальшого пізнання, а не до простого засвоєння «суми знань». Демократизм навчання передбачає всебічну педагогіку співробітництва, атмосферу дружби, взаємоповаги та чуйності вчителя та його вихованців.
5. Особистість педагога, його висока особиста культура – запорука особистого успіху. Саме вони пробуджують у учнів інтерес до навчального предмету, бажання продуктивно працювати, спонукають до дослідницької роботи. Справжній вчитель завжди бачить у своїх вихованцях перш за все особистість, а лише потім учня, саме тому хотілось нагадати і про думку В.О. Сухомлинського: «Якщо ми будемо намагатись, щоб всі сили душі дитини були поглинуті уроками, життя його стане не зносним. Він повинен бути не тільки школярем, але перш за все людиною з багатогранними інтересами, запитами, прагненнями». Зовнішній вигляд, емоційність мови, доброзичливість педагога часто створюють важливий позитивний образ, який є прикладом для школярів. Відкритість, щира увага вчителя до внутрішнього світу учнів, розуміння їх – народжують повагу і довіру до педагога, бажання йти за ним.

    На сучасному етапі розвитку вітчизняної освіти виконання соціального замовлення суспільства і підвищення якості освіти можливе лише творчим педагогом з високим рівнем професіоналізму, духовності, індивідуального стилю педагогічного мислення, мотивації і здатності до інноваційної діяльності, потреби у творчій самореалізації.
   У створенні прогресивних систем професійної підготовки вчителя, які орієнтуються на інтелектуальний і креативний рівень розвитку особистості, значну роль відіграють процеси проектування і реалізації інтегрованих освітніх програм та педагогічних технологій, що ґрунтуються на наукових ідеях та універсальних методологічних підходах до організації освітнього процесу. Таким універсальним методологічним орієнтиром, який забезпечує цілеспрямованість і результативність цієї діяльності виступає акмеологічний підхід.
     Акмеологічний підхід щодо вивчення закономірностей досягнення вершин професіоналізму та творчості є одним із прогресивних та перспективних для сучасної системи освіти. Саме акмеологічний підхід та акмеологічні технології сприяють розвитку внутрішнього потенціалу, високого професіоналізму та творчої майстерності фахівця, який працює в системі "людина-людина", що складають основу його професійного іміджу й життєвого досвіду.
     Провідні вершинні характеристики "акме" дослідники (Н. Кузьміна, О. Бодальов, В. Бранський, Ю. Гагін, А. Деркач, С. Пальчевський, С. Пожарський, П. Флоренський та інші) розглядають у вигляді сутності, яка розуміється як внутрішнє, загальне, відносно стійке, пізнаване мисленням підґрунтя явищ, і характеризується основною вершинною ознакою, що проявляється у наступних властивостях, які розкривають сутність визначення акме: вищий ступінь будь-чого; вищий ступінь розвитку; вершина, квітуча сила, досконалість; вершина як зрілість усього; вершина досконалості у людині; вершина, розквіт здібностей людини; вершина як фізична, особистісна і суб'єктивна зрілість людини; вершина в обраній професійній діяльності; вершина як результат діяльності; вершина як реалізація творчих здібностей; вершина досконалості і могутності.
    Акмеологія (від давньогрецького акме - квітуюча сила, вершина) - наука про досягнення людиною найвищих вершин у життєдіяльності та самореалізації творчого потенціалу, який є основою загальнолюдських потенційних можливостей. У вітчизняній психолого-педагогічній науці акмеологію визначають як галузь психологічної науки, що виникла на перехресті природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін та вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, особливо за досягнення нею високого рівня в цьому розвитку.
      Соціокультурним прототипом виникнення акмеології була така течія в російській поезії початку ХХ століття, як акмеїзм (А. Ахматова, З. Городецкий, М. Гумільов), а її природничонауковою передумовою стали дослідження Ф. Гальтона і В. Освальда про вікові закономірності творчої діяльності та І. Перна, що вивчав залежність її продуктивності від різних психобіологічних чинників.
Першим, хто обумовив необхідність створення нової науки про найплідніший період людського життя, був відомий радянський психолог Б. Ананьєв, однак пальма першості у внесенні терміну „акмеологія" в науковий обіг належить Н. Рибнікову. Так у своїй праці „Людина як предмет пізнання" Б. Ананьєв, ведучи мову про структуру розвитку психофізіологічних функцій дорослої людини, згадує, що на той час одним із найважливіших завдань психології стала побудова загальної теорії індивідуально-психічного розвитку людини. Це пояснювалося тим, що до того часу склалися лише теорії, одна з яких (генетична психологія) визначала закономірності психічного розвитку дитини і підлітка, друга (психогерентологія) характеризувала психофізіологічні синдроми старіння у старості.
    На відміну від загальної акмеології, яка вивчає зрілість особистості та її акме, предметом педагогічної акмеології є професійна зрілість педагога та її вдосконалення. Наприклад, науковці Г. Кримська та В. Панчук таким предметом вважають парадигму проблем діяльності педагога як фахівця, дослідження професіоналізму в його педагогічній діяльності.
      Низький рівень самореалізації особистості пояснюється невідповідністю сучасним вимогам якості освіти, що, насамперед, пов'язується з розпливчастивістю її цілей і стратегій. Для акмеології шкільної освіти ціллю номер один стає передача підростаючому поколінню найважливіших компонентів того напрацьованого людством досвіду, який, будучи сформованим на сучасному рівні досягнень цивілізованого світу, відкриває перспективні напрями самореалізації особистості згідно з внутрішньо особистісною спрямованістю та генетично закладених задатків і здібностей.
Складовими акмеологічної моделі вчителя російської вченої-дослідниці В. Максимової є професійна, особистісна, духовна зрілість та акмеологічна позиція педагога. Професійна зрілість, на думку вченої, це готовність педагога до інноваційної професійно-педагогічної діяльності. У структуру її входять:
1)  професійна компетентність як система знань і умінь педагога;
2)         педагогічна майстерність як здатність до творчого, нестандартного вирішення професійних завдань;
3)     педагогічна спрямованість професійної діяльності як система домінуючих мотивів роботи у школі, стійка мотивація педагогічної діяльності.
      Особистісна зрілість педагога виявляється в його здатності визначати свою „зону найближчого розвитку" у професійному плані, виділяти перспективні напрями і варіанти засобів і шляхів розширення зон саморозвитку. Вершину ж акмеологічної моделі педагога складає духовна зрілість. її досягненню може сприяти формування професійної компетентності педагога з опорою на систему знань про людину і її розвиток, на знання психології особистості, психології пізнання і спілкування, вікової психології, на знання валеології та акмеології шкільної освіти. Психолого-валеологічна грамотність педагога - це складова частина його професійної компетенції.
     В. Максимова пропонує для педагогів-акмеологів алгоритм самоудосконалення і корекції якості знань, рис характеру і якостей особистості. Він включає 5 ступенів: 1) самоаналіз діяльності (ціль: а) вияснити причини невдач і успіхів, б) визначити, які риси характеру, якості особистості, способи діяльності необхідно усунути, а які удосконалити); 2) уточнення, порада, тест; 3) уточнення списку того, що треба усунути, а що удосконалити; 4) програма діяльності на місяць (наприклад: щоденний тренінг, режим дня, робота над мовленням, контроль над своїми діями; 5) визначення термінів, відслідковування результатів, відпрацювання однієї риси чи якості (щоденний підрахунок балів).
      Акмеологічна модель учителя Г. Данилової передбачає розвиток основних здібностей педагога згідно з класифікацією, запропонованою В. Крутецьким. Зокрема таких, як: дидактичних, академічних, перцептивних, організаторських, сугестивних (емоційно-вольовий вплив на учнів за наявності таких якостей, як: рішучість, витримка, вимогливість, відповідальність, наполегливість, упевненість), комунікативних, педагогічної уяви, здатності до розподілу уваги, особистісних (інтелігентність, правдивість, порядність, чесність, гідність, працьовитість, наполегливість, самовідданість, самоорганізація, науково-педагогічне мислення, педагогічний такт).
Суть акмеологічної позиції майбутнього вчителя як новоутворення виявляється в прагненні особистості досягати позитивних самозмін професійній підготовці, ставленні до дитини як найвищої цінності, дотриманні морально- етичних правил поведінки в повсякденному житті, успішній реалізації особистісно-професійного потенціалу в різних видах діяльності вищого педагогічного навчального закладу. Акмеологічна позиція майбутнього вчителя формується в процесі цілеспрямованого переорієнтування його поглядів, переконань, думок, ідейних принципів на розвиток природи самості.
      Складовими акмеологічної позиції майбутнього вчителя є: мотиваційно- ціннісна складова як спрямування мотиваційно-ціннісної сфери студентів на розкриття акмеологічного потенціалу в процесі фахової підготовки; когнітивно- пізнавальна складова як оволодіння майбутніми вчителями знаннями про власну «Я»-концепцію, розвиток процесів самості; діяльнісно-поведінкова складова як оволодіння студентами вміннями виявлення й дотримання стійкої акмеологічної позиції.
       Для успішної самоосвіти повинні бути створенні умови для професійного зростання педагога. Крім планової самоосвітньої діяльності, вчителі залучаються  до самоосвіти протягом року, під час підготовки до методичних   заходів:  педрад,  семінарів,  педагогічних читань, круглих столів, засідань методичних об’єднань та циклових предметних об’єднань, обов’язково дається  перелік джерел для самостійного опрацювання та інше.

Портфоліо вчителя







Планування діяльності
Ø План роботи школи на рік
Ø Планування діяльності МО
Ø Перспективне планування
проблемної теми

                                       

Методична діяльність
Ø  Педрада
Ø Методична рада
Ø Психолого-педагогічий
       семінар
Ø  Теоретичний семінар
Ø  Семінар-практикум
Ø Проблемний семінар



Самоосвітня діяльність
Ø  Курси
Ø Робота
        МО, ЦМО
Ø  Методичні дні
Ø  Відкриті уроки
Ø  Інтегровані уроки
Ø  Уроки з використанням ІКТ
Ø  Уроки з використанням інноваційних технологій
Ø  Педагогічні читання
Ø  Міські конференції
Ø Робота над проблемою

Творча самореалізація
Ø  Конкурс «Учитель року»
Ø  Міські та шкільні конкурси
Ø Конкурс «Вчитель-новатор»









          Навчання педагога не може мати зупинок, перерв, не може закінчуватись. К. Ушинський зазначав, що "учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитись у ньому вмирає вчитель". Самовдосконалення як соціальний процес базується на вимогах суспільства та професії до особистості фахівця. Причому вимоги, що пред’являються спеціалісту, повинні бути вище тих можливостей, що має людина. 
    Отже, володіння педагогічною майстерністю можливо кожному педагогу за умови цілеспрямованої роботи над собою. Вона формується на основі практичного досвіду. Але не всякий досвід стає джерелом професійної майстерності. Таким джерелом є тільки праця, осмислена з точки зору її суті – природи, цілей і технології діяльності. Педагогічна майстерність – це сплав особистісно-ділових якостей та професійної компетентності вчителя -вихователя. Вчителя – майстра вигідно відрізняє від інших перш за все характер конструктивної діяльності з врахуванням як найближчих, так і подальших перспектив. Наприклад, при розробці уроку з конкретної теми вчителя - майстри враховують всю систему знань учня і той результат, який вони хочуть отримати через кілька років.
 Література:
      1. Ніколаєску І. О. Практичні основи  акмеологічного розвитку особистості  в умовах інформаційно-освітнього простору . Навчально-методичний посібник.-Черкаси.-ОІПОПП, 2012
    2.Практичні основи акмеологічної  компетентності вчителя. Методичний посібник АВТОРИ: Лях  Г.М., Барнінець О. В., Вишенська Н. В., Лісюк В.І., Проценко П.І., Рябикіна О.В.,   Стоїльська Г.І., Фокіна С.А., вчителі  історії  м. Бердянська, члени міського творчого центру «Акмеологія та підвищення якості освіти».

3 коментарі:

  1. Наталя Євгенівна погоджуюсь з вами , що основою професійності вчителя є безперервна
    робота над собою, педагогічна майстерність та практичний досвід

    ВідповістиВидалити
  2. Ушинський зазначав, що "учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитись у ньому вмирає вчитель".

    ВідповістиВидалити