середа, 25 січня 2017 р.

Шляхи формування професійної компетентності педагога



Юськевич Оксана Петрівна, 

вчитель історії та правознавства НВК «Великобірківська ЗОШ І-ІІІ ст.- гімназія ім. Степана Балея»,

І кваліфікаційна категорія


Реформування освіти в Україні є частиною процесів оновлення освітніх систем. Очевидно, що досягнення мети сучасної освіти пов'язане з вчителем, його загальною та професійною культурою, філософсько-соціальною ерудицією, критичним мисленням, умінням досліджувати події та явища, толерантністю, та звичайно, вмінням й готовністю навчатися протягом життя.
Сучасний вчитель має мислити гнучко, нестандартно, вміти адаптуватися до швидких змін та умов життя. А це можливо лише за умови високого рівня професійної компетентності, наявності розвинених професійних здібностей.
Професійна компетентність педагога - це особисті можливості вчителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу.
Професійна компетентність є складним поняттям,  що передбачає поєднання фундаментальної, або предметної, психолого-педагогічної та методичної компетентностей. [4]
Предметна компетентність передбачає оволодіння глибокими знаннями з різноманітних галузей історичної науки, системи теоретичних і експериментальних методів дослідження, наявність наукової ерудиції та активної життєвої позиції.
Психолого-педагогічна компетентність  вчителя історії  включає  обізнаність в галузі дидактики, теорії виховання, психології, зокрема, знання сутності, змісту та структури освітніх процесів, сучасних технологій навчання вікових та індивідуальних особливостей учнів; володіння навиками моделювання, оцінювання та корекції навчального процесу, організації позаурочної та позашкільної роботи учнів; здатність до вироблення індивідуального стилю педагогічної поведінки.
Методична компетентність вимагає володіння такими основними компетенціями:
Ø     вміння використовувати новітні технології навчання в освітньому процесі;
Ø     знання змісту і принципів побудови шкільного курсу історії;
Ø     вміння планувати свою діяльність;
Ø     вміння оптимального вибору форм та методів навчання історії;
Ø     креативність – здатність до творчої діяльності;
Ø     сформованість навичок самоосвіти;
Ø     вміння забезпечувати диференційований підхід до учнів на заняттях з історії;
Ø     вивчення передового педагогічного досвіду;
Ø     вміння здійснювати контроль за навчальними досягненнями учнів відповідно до сучасних вимог.
Для сучасного вчителя не менш важливою є наявність багатьох  якостей: любов до дітей, вміння будувати свої взаємини з ними, здатність до компромісу, вимогливість до себе та учнів, ерудиція, працездатність, мобільність тощо [1, 37].
Основними шляхами підвищення професійної компетентності педагогів є:
1.Формування методичного середовища або професійна взаємодія з колегами, тобто участь у колективних та групових інноваційних формах методичної роботи: співпраця у творчих групах, дослідній діяльності, педагогічні чи психологічні тренінги, участь у чатах, форумах, щодо розробки актуальних проблем,  панорамах, презентаціях, КВК, участь у діяльності навчального закладу, методичних дискусіях, проблемних столах, педагогічних консиліумах, ділових рольових іграх, дебатах, клубі творчих педагогів, підготовка й видання друкованих видань.
2.Формування гнучкої системи безперервної освіти педагога:
- інноваційний підхід педагога до вдосконалення рівня професійної компетентності ( участь у проведенні семінарів, творчих столів, наукових досліджень, розробка та публікація навчально-методичних матеріалів, авторських програм, робота в складі творчих груп, участь у професійних конкурсах тощо);
- самоосвітня діяльність, саморозвиток, пошук шляхів професійної самореалізації; здійснення безперервного навчання, оскільки «вчитель живе доти, доки він учень»;
 - складання плану самовдосконалення професійної компетентності: вивчення передового досвіду колег,  проведення відкритих уроків,  самоаналіз уроків,  обговорення відвіданих уроків,  участь у конкурсах тощо;
- цілеспрямована систематична робота над методичною проблемою;
- збір та укладання творчого портфоліо вчителя;
- самовиховання, удосконалення методів, прийомів і форм навчально-виховної взаємодії з учнями; вироблення індивідуального  стилю роботи;                                       
З. Готовність до інноваційної діяльності, пріоритет освітніх технологій.
Одним з головних  шляхів розвитку та підвищення професійної компетентності вчителя є самоосвітня діяльність. Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу.
         Тема самоосвіти визначається, виходячи з методичної проблеми навчального закладу, специфіки індивідуальних інтересів педагога та предмета який він викладає.
Основним завданням самоосвіти є: вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності вчителя; оволодіння новими формами, методами, прийомами навчання і виховання дітей; вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових педагогічних технологій [2, с.23].
Для здійснення цих завдань вчитель  може використовувати різні форми  та засоби. Самими поширеними є: аналіз літератури; використання матеріалів фахової періодики (газети, журнали); участь в семінарах, круглих столах, конференціях, творчих групах; відвідування уроків своїх колег; використання інтернету, телебачення.
З появою в роботі вчителя комп’ютера та інтернету значно підвищуються можливості педагогічної самоосвіти. Через появу нових засобів самоосвіти для вчителя появилися нові способи самореалізації, як: розробка електронних уроків, посібників; розробка пакету тестового матеріалу в електронному вигляді; розробка пакету стандартного поурочного планування, дидактичного матеріалу з теми, позакласних засобів тощо.
Самоосвіта  дає позитивні результати лише тоді, коли вона здійснюється  цілеспрямовано, систематично, планомірно. Як будь-яка з ланок у системі підвищення компетентності вчителя, самоосвіта підлягає плануванню та управлінню. [3, с.55].
За словами Сухомлинського "...немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учителі".
Сьогодні педагоги повинні розуміти: бути гарним професіоналом - означає бути в постійному пошуку, зростанні, розвитку.
Мотиви, які спонукають мене до самоосвіти:
ü     Бажання творчості. Вчитель - професія творча.
ü     Зміни, що відбуваються в житті суспільства
ü     Можливість бути потрібною на роботі.
ü     Громадська думка. Мені не байдуже, вважають мене хорошим або поганим. Поганим вчителем бути прикро.
ü     Інтерес. Вчитися просто цікаво. Як людина, яка щодня вчить, не буде постійно вчитися?
Основні напрями професійно-особистісного саморозвитку:
1. Розширення кругозору зі своїх предметів.
2.Задоволення специфічної потреби у практико-орієнтованих знаннях.
3.Забезпечення розвиваючого ефекту набутих знань, вирішення реальних практичних ситуацій, які виникають у процесі педагогічної діяльності.
Можна сказати, що зміст програми самоосвіти направлений на вирішення реальних проблем, що виникають в процесі професійної діяльності.
Вчитися можна різними шляхами, і кожен вибирає собі найбільш прийнятний, але хочеться нагадати слова німецького філософа Дістервега: «Ти лише до тих пір здатний сприяти освіті інших, поки продовжуєш працювати над власною освітою ...».
Із власного досвіду роботи та роботи моїх колег хочеться виділити наступні, на мою думку, компоненти професійної майстерності вчителя:
1.Міцні, ґрунтовні хронологічні та просторові знання предмета.
2. Досвід. Досвід набувається тільки з роками.
3. Практика. Завдяки помилкам, які ми допускаємо в роботі, виправляючи їх здобуваємо практичні знання. Теорія з практикою, насправді, не співпадають.
4. Психологічна компетентність. Теоретичних знань, які дають нам вищі навчальні заклади, замало для роботи, тому що ми працюємо з людьми, а передбачити поведінку кожного практично не можливо. Тут потрібно підключати спостереження, пригадувати всі знання з психології і діяти за обставинами, головне за принципом:« Не нашкодь!»
5. Етична компетентність. Для учнів ми маємо бути еталоном поведінки.
6. Дипломатична компетенція. Вчителю доводиться тісно працювати як з учнями, так і з батьками. І важливо не допустити розгортання конфлікту, наростання проблеми, вирішувати складну ситуацію до її появи.
7. Володіння комп’ютером. В наш час технологій вчитель просто зобов’язаний володіти елементарними знаннями з інформатики, і застосовувати технічні засоби на уроці. Це одна з невирішених проблем сільської школи: недостатня оснащеність комп’ютерами класів.
8. Мовленнєва культура. Володіння усною і писемною мовою. Не секрет, що на сприйняття і усвідомлення матеріалу впливає ритм, темп, динаміка, і, навіть, тембр голосу. Монотонна мова без динамічних перепадів приводить до підсвідомого сну.
9. Індивідуальний стиль викладання. Його вчитель виробляє з метою покращення якості знань. Це і жести, і міміка, і артистизм, і паузи в мовленні, і сила звуку. І що саме головне, це не можна перейняти, тут потрібно знайти свою тактику поведінки і викладання. Головне, потрібно тримати клас завжди у готовності діяти.
10. Мобільна компетентність. В умовах швидкого темпу життя сучасний вчитель має пристосовуватися до нових методів роботи  так само швидко. Приймати участь у всіх заходах – це також сприяє підвищенню майстерності.
11. Креативність. Не боятися експериментувати. Проводити нестандартні уроки, які сьогодні набувають великої популярності і заслуговують уваги.
Як говорив В.Сухомлинський: «Далеко не кожен стане вченим. Письменником, артистом, далеко не кожному судилося винайти порох або велосипед, але майстром своєї справи має стати кожен».

ЛІТЕРАТУРА
1. Ващенко Л. С., Локшина О. І., Оврачук О. В. та ін. Компетентісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. – К.,2004. – 112 с.
2.Жерносек І.П. Організація науково-методичної роботи в школі.– Х.: Вид. група “Основа”, 2006.– 128с.
3.Темченко О.В. Управління самоосвітою педагога як засіб підвищення його професійної компетентності. //  Управління школою.– 2005.– №19-21
4.Митрофанов К. Г. К вопросу о компетенции историка //
http/shkp.ru/lib/comm/ s2003/3/ # ftnref2

3 коментарі:

  1. Оксана Петрівна, Ви правильно зазначили, що для сучасного вчителя не менш важливою при формуванні та розвитку власної професійної компетентності та компетентності учнів є наявність таких якостей, як любов до дітей, вміння будувати свої взаємини з ними

    ВідповістиВидалити
  2. Цікаво мені було прочитати про мотиви, які спонукають Вас до самоосвіти. Дуже гарно та чітко Ви собі їх сформулювали. Успіхів Вам та натхнення у роботі!

    ВідповістиВидалити
  3. Цікава стаття. Ви педагог, який добре розуміє необхідність власної самоосвіти. А це дуже важливо. Бажаю успіхів в подальшій роботі.

    ВідповістиВидалити