пʼятницю, 20 січня 2017 р.

Шляхи формування професійної компетентності сучасного вчителя історії



Василинчук Олена Володимирівна – 
вчитель історії та правознавства,
кваліфікаційна категорія – перша, 
навчальний заклад –  Острівська ЗОШ І-ІІІ ступенів





«Щоб відкрити перед учнями іскорку знань учителю потрібно увібрати море світла ні на хвилю не виходячи від променів вічно сяючого сонця знань людської мудрості»
В.О. Сухомлинський

На сьогоднішній день наша держава Україна активно входить в європейський та світовий простір і повинна відповідати сучасним критеріям та стандартам освіти. Формування освітніх цілей відбувається на міждержавному і міжнаціональному рівнях. Основні пріоритети й цілі проголошуються в міжнародних конвенціях та документах і є стратегічними орієнтирами міжнародної спільноти. Україна формує свою освітню політику, спрямовану на інтеграцію у міжнародне співтовариство, для цього необхідно переглянути і реформувати систему освіти.
Педагогічна компетентність – це процес і результат творчої професійної діяльності, інтегрований показник особистісно-діяльнісної сутності вчителя, зумовлений рівнем реалізації його гуманістичної спрямованості.
Удосконалення рівня професійної компетентності – один із основних напрямків реформування освіти. Таким чином, основним напрямком удосконалення рівня професійної компетентності вчителя є професійне само  вдосконалення шляхом цілеспрямованої самоосвітньої діяльності.
На думку Г. Селевка, компетентність це – «…інтегральна якість особистості, яка проявляється в її загальній здатності та готовності до діяльності, що ґрунтується на знаннях і досвіді, які набуті в процесі навчання і соціалізації та орієнтовані на самостійну і успішну участь у діяльності» [6].
Нові освітні технології сприяють поступовому зміщенню співвідношення «освіта – самоосвіта» до домінування самоосвіти. Швидкий розвиток сучасної науки, постійне нарощування інформації, підвищення вимог до будь-якого професіонала щодо його професійної компетентності потребують від кожної особистості прагнення й уміння систематично та наполегливо займатися самоосвітою.
 Мета дослідження - професійна діяльність сучасного вчителя історії, та формування професійно важливих якостей вчителя історії.
Створення системи підготовки учителів і учнів до самоосвіти – багатоаспектна проблема, що охоплює питання навчально-методичного, технічного, програмового, інформаційного, лінгвістичного, організаційного, психологічного забезпечення. В Законі України вказано:
«Педагогічний працівник зобов’язаний постійно підвищувати свій професійний рівень, педагогічну майстерність загальну культуру» [5].
Процес становлення професіоналізму  вчителя історії є тривалим і вимагає систематичної роботи з підвищення дидактичної компетентності. Протягом усієї своєї професійної кар'єри вчителю доводиться вчитися, удосконалювати свій методичний почерк і вирішувати освітні завдання, пов'язані з розвитком особистості учнів засобами навчального предмета «історія» [3].
Викладання історії в школі - процес складний і багатогранний. Уроки історії володіють колосальним виховним потенціалом. Уроки відрізняються складом завдань, об'ємом навчального часу, відбором історичного матеріалу. При певному розходженні пріоритетів, існуючих в окремих курсах історії, загальний підхід до цілепокладання полягає в спрямованості на формування досвіду пізнавальної, особистісно та соціально значущої діяльності, мотивів для подальшої освіти та самоосвіти [2].
Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність учителя, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег.
Модель вчителя-майстра подано в додатку 1.
Наслідком цього є:
ü зростання професійного рівня;
ü сучасність та ефективність виконання прийнятих рішень;
ü високий ступень навченості учнів;
ü високий рівень вихованості учнів.
При організації навчальної діяльності вчитель повинен орієнтуватися на вимоги до рівня підготовки учнів до ЗНО з історії.
Модернізація системи шкільної освіти, пов'язана з переорієнтацією змісту курсів історії вимагає розробки нових підходів до формування професійно важливих якостей вчителя історії.
В умови введення інноваційних підходів у систему освіти, професія вчителя історії не мислима без впровадження в практику викладання освітніх технологій навчання, в числі яких пріоритетними є інформаційно-комунікативні технології навчання.
Сучасний вчитель повинен активно використовувати на уроках ІКТ – технології. Працюючи над методичною проблемою «Інтерактивні методи на уроках історії» у своїй педагогічній діяльності використовую інтернет-ресурси. З власного досвіду можу порекомендувати для використання наступні засоби: Microsoft PowerPoint, Prezi, Macromedia Flash, Photodex, ProShow, Picasa тощо.
Вчителю історії необхідно мати здатність до рефлексії та саморефлексії, що буде сприяти аналізу результатів навчання, попередження формування стереотипів мислення та поведінки.
Так сучасні технічні засоби і глобальне інформаційне середовище не тільки поліпшують, але і в певній мірі ускладнюють професійну діяльність учителя історії, вимагаючи від нього крім суто фахових все більших психологічних і педагогічних умінь та навиків. Подолати це протиріччя вчитель зможе за умови постійної, безперервної самоосвіти, саморозвитку та самоуправління.
Сучасному вчителеві історії вже замало мати міцні знання з предмету, володіти практичними вміннями та навичками. Він має бути комунікативним, конструктивним і мобільним. І це не весь список вимог до сучасного вчителя. В першу чергу він має іти в ногу з часом. В умовах переходу від репродуктивної, авторитарної педагогіки до освіти інформаційно–гуманістичного типу, постать учителя набуває іншого змісту [4].
І його педагогічна компетентність має складатися не лише із ґрунтовних знань, вмінь і навичок, а й його особистих якостей, моральної культури, демократичних цінностей, новаторського підходу і постійного самовдосконалення та пошуку, так як не можна людину навчити на все життя, можна навчити все життя вчитися.
Рівень професійної компетентності учителя історії – це його знання, уміння, особистий досвід. Це пошукова діяльність, яка забезпечує оптимальний варіант організації навчально-виховного процесу з метою формування творчої особистості. Але професійна компетентність учителя історії потребує постійного розвитку й удосконалення.
Із власного досвіду роботи хочеться виділити компоненти професійної майстерності вчителя: міцні, ґрунтовні хронологічні та просторові знання предмета, досвід, практика, психологічна компетентність, етична компетентність, дипломатична компетенція, всебічний розвиток, володіння комп’ютером, мовленнєва культура, індивідуальний стиль, мобільна компетентність, гнучкість, креативність, трудова мотивація, поєднання вище перерахованих компонентів на уроці в єдине ціле.
Отже, сучасний вчитель історії – це людина, здатна вибудувати траєкторію свого духовного й особистісного професійного розвитку, пов’язаного з освоєнням і вибором культурних смислів історичного розвитку, самовизначенням у системі цінностей педагогічної діяльності. Розвиток професійних якостей можливо декількома шляхами. Насамперед, це – індивідуальний стиль викладання [7]. Іншим напрямком розвитку професіоналізму вчителя історії є інноваційна діяльність, яка забезпечує розвиток процесу навчання історії. Якості інноваційних полів можна виділити концепції та моделі історичної освіти, зміст навчального предмета в різних освітніх установах, технології та сучасні засоби навчання історії. Вчителю необхідно насамперед усвідомити інноваційні ідеї в сучасній освіті. До таких ідей можна віднести ідею розвиваючого навчання, особистісно орієнтованого навчання, продуктивного навчання. Основною тенденцією розвитку сучасної освіти є перехід від традиційного до інноваційного навчання. Основними рисами інноваційного навчання є: орієнтація на процес навчання; суб’єкт-суб’єктні відносини; орієнтація освітнього процесу на самоцінність учня; проектування освітнього середовища; результатом навчання є здатність учня до самовизначення і саморозвитку.
Ці ідеї учителем історії повинні бути сприйняті як норми методичної діяльності. Виходячи з цього, переглядаються цілі навчання історії, які повинні бути орієнтовані на розвиток, насамперед на розвиток історичної свідомості саме тому сучасний вчитель повинен постійно удосконалювати свою майстерність та реагувати на зміни освітньої системи.



Список інформаційних джерел
1.            Баханов К. О. Здатність до саморозвитку. – Історія та правознавство, 2013, №1 .
2.            Баханов К.О. Механізм запровадження компетентнісного підходу в навчання історії в школі // Історія і суспільствознавство в школах України. – 2013. - №1-2.
3.            Власов В. Контроль навчальних досягнень учнів з історії та правознавства крізь призму компетентнісного підходу (відповідно до нової програми) // Методичний коментар до програми 2012 року з історії для основної школи: Бібліотека журналу «Історія та суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання. №5-6. - 2013. - С.47-55
4.            Долинська Л.В. Розвиток здатності до самоуправління як механізм особистісно-професійного становлення вчителя./Збірник наукових праць К-ПНУ ім.. Івана Огієнка Інституту психології ім.. Г. С. Костенка НАПН України. – Вип. 12, 2011.
5.            Закон України "Про освіту".
6.            Пометун О.І. Формування предметної компетентності учнів в процесі навчання історії в основній школі..//Історія і суспільствознавство в школах України:теорія та методика навчання. – 2014. - № 4. – С.6-9
7.            Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В.О.Сухомлинський. – К. : Рад. шк., 1988. – 304 с. 



Додаток 1
Модель вчителя-майстра
Професійність
̶            Знання предмета діяльності (учитель повинен вільно і гучно оперувати інформацією, бачити зв'язок в складній структурі доказів, уміти легко подавати учням знання і націлювати їх на оволодіння ними);
̶            Любов до дітей (віра в потенційні можливості учнів);
̶            Розумна вимогливість (дисциплінує учня);
̶            Педагогічний такт (створення толерантних стосунків);
̶            Педагогічне передбачення (уміння визначити можливі утруднення);
̶            Інноваційність науково-педагогічного мислення
Особисті якості:
̶            Високий рівень соціальної відповідальності;
̶            Прагнення до самоосвіти (тісно пов’язане із зацікавленістю вчителя, натхнення до роботи, що, у свою чергу, підвищує емоційно-вольовий вплив педагога на учнів);
̶            Духовна культура, справжня інтелігентність;
̶            Гуманність, оптимізм, почуття гумору;
̶            Критичність і самокритичність;
̶            Креативність мислення
Компетентності
̶            Інтелектуальна компетентність (наукові знання);
̶            Психологічна компетентність;
̶            Управлінська компетентність (базові вміння);
̶            Мотиваційна компетентність;
̶            Проективна компетентність;
̶            Методична компетентність
Творчі якості
̶            Креативність (здібність виробляти нові ідеї);
̶            Інтуїція (виявлення суттєвості);
̶            Дивергентність (здібність мати декілька підходів до рішення однієї проблеми);
̶            Оригінальність (наявність творчої уяви до підходу);
̶            Асоціативність (вміння проводити аналогію)



5 коментарів:

  1. Олено Володимирівно, дякую за викладений матеріал та натxненність у своїй праці.

    ВідповістиВидалити
  2. Це дійсно так: "сучасний вчитель історії має іти в ногу з часом", але і вчитель інших предметів, для досягнення високих знань та підвищення інтересу до предмету

    ВідповістиВидалити
  3. Олена Володимирівна,як вчитель історії,систематично удосконалює власну педагогічну майстерність.Володіє методикою використання ІКТ на уроках. Матеріал її публікації цікавий та вартий уваги колег.

    ВідповістиВидалити
  4. Стаття дуже цікава і заслуговує на увагу. Бажаю успіхів в подальшій роботі.

    ВідповістиВидалити