Акмеологічні аспекти розвитку особистості вчителя та учня в сучасних умовах

Мельник Любов Володимирівна, 
 вчитель початкових класів, Турбівська загальноосвітня школа I- III ступенів №2, І категорія
.  

      

 Сьогоднішня модель педагогічного працівника передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатись, бути в постійному творчому пошуку. Ці якості не видаються додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються в щоденний педагогічній практиці. Дуже важливо, щоб педагог зміг розгледіти в собі, а іноді – відчути здатність до творчості, вчасно дати поштовх, яких викликає бажання ступити вперед.   Тому сьогодні ми  будем говорити про самоосвіту , самовдосконалення, професійний ріст, тобто розглядати  акмеологічні аспекти  розвитку особистості вчителя та учня в сучасних умовах.

      Уперше поняття „акмеології” як науки про розвиток зрілих людей було введено видатним психологом М. Рибніковим у 1928 році. Термін „акмеологія” походить від давньогрецького „акме” і визначається як „вища точка, зрілість” (в дослівному перекладі „акме” – вершина, розквіт або вістря). У давнину греки словом „акме” називали період віку в людському житті, коли проявляється зрілість всього, на що здатна ця людина, знаходяться на вершині всі її можливості та сили [1, c.65].

      Педагогічна акмеологія – наука про шляхи досягнення професіоналізму в праці педагога. Головним результатом роботи педагога є наявність позитивних якісних змін в:

·          оволодінні уміннями, знаннями та навичками, що відповідають освітнім стандартам, які прийняті в суспільстві;

·          формування якостей особистості, які необхідні для активної життєдіяльності особистості в суспільстві.

Отже, сутність педагогічної акмеології полягає у:

Ø  визначенні шляхів досягнення педагогом професіоналізму;

Ø  гуманістичній орієнтації на розвиток особистості учнів засобами окремих навчальних предметів;

Ø  виборі педагогом способів своєї діяльності з урахуванням мотивів, ціннісних орієнтацій, цілей;

Ø  підготовка учнів до наступних педагогічних впливів.

          Тому метою статті є акмеологічна  стратегія  професійної діяльності сучасного вчителя в загальноосвітньому навчальному закладі.

       Головними недоліками традиційної системи  освіти є породжені з її вини невміння і небажання дітей активно вчитися, несформованість ціннісного ставлення до власного розвитку, освіти та соціуму  в цілому. Однією з особливостей сучасної системи освіти є співіснування двох  стратегій організації навчання - традиційної та інноваційної.  Основна мета, яку ставлю перед собою – берегти й охороняти маленьку особистість, виховувати  у неї в процесі навчання любов до праці, краси , дружби. Намагатися залучити дітей до процесу творення самих себе. Тому, що розуміння освіти сьогодні радше треба розглядати як процес становлення особистості, бо світ, в якому живуть наші діти, змінюється в четверо швидше від наших шкіл. Розвиток творчого потенціалу людини трактується сьогодні як основне завдання школи. Для реалізації його потрібно насамперед розглянути учня не як суму зовнішніх впливів, а як цілісну, активну, діяльну істоту. У цьому основна суть перебудови навчально - виховного процесу. Учень – не об’єкт , а  насамперед творець свого власного «Я».

      Однією з особливостей сучасної системи освіти є співіснування двох  стратегій організації навчання - традиційної та інноваційної.

     На сучасному  етапі було б не правильно  недооцінювати використання

  проектного методу . Саме він дає змогу реалізувати  особистіснодіяльнісний і

 особистіснозорієнтований підходи  в освіті учнів. Самостійне здобування знань систематизація їх, можливість орієнтуватися  в інформаційному просторі, бачити проблему і приймати рішення  відбувається саме через метод проектів. Роботу з невеличкими за обсягом проектами починала вже з другого класу. Здебільшого це були проекти інформаційного плану, спрямовані на збирання інформації , її аналіз та узагальнення фактів. Метою таких проектів було створення міні-рефератів доповідей. Звичайно, в роботі були задіяні не тільки діти , але й їхні батьки. Таким чином були створені реферати: «Державні символи України », «Народні символи нашої держави », «Історія мого імені »; проекти – «Народні свята України », «Історія назв міст та сіл України » , «Наші історичні пам’ятки », « Славетні українці».

            В проекті  «Народні свята України » діти з’ясували причини виникнення свят «Різдво Христове» , «Недалечко червоне яєчко», «Стрітення Господнє », «Трійця». Проект «Рослинний світ восени», учні  спостерігали та знаходили інформацію про такі рослини,як береза, калина та айстри.  У проекті «Історія назв міст та сіл України» перед дітьми я поставила завдання дізнатися про походження назви нашого обласного центру, районного, рідного селища.

                Проектна діяльність є необхідним навчальним еле­ментом сучасних методів і технологій. Важливою ри­сою проектного підходу є гуманізм, увага та повага до особистості учня, позитивний настрій, що сприяє збе­реженню та розвитку індивідуальності дитини, її потен­ційних здібностей, пізнавальних інтересів, формуванню особистісних та вольових якостей: самостійності, цілеспрямованос­ті,організованості в роботі, мотивації.  [2, с. 5–11.]

         Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації навчальної діяльності, яка має конкретну, передбачену мету - створити комфортні умови  навчання, за яких кожен учень  відчуває  свою успішність , інтелектуальну спроможність.

            Технології інтерактивного навчання – це засіб для досягнення тієї атмосфери у класі, що найкраще сприяє співпраці, порозумінню й доброзичливості.

          Молодші школярі завжди готові працювати разом і отримують від такої взаємодії  задоволення. Але, об’єднавши учнів у групи, не варто сподіватися, що це призведе до спільної діяльності. Щоб підтримати й розвинути зацікавленість до різних форм групової роботи, учнів слід цього навчати.

       Уже з 1-го класу я починаю організовувати на­вчальну співпрацю між учнями. У дитячому досвіді такої форми спілкування ще не було. Тому дитячу співпрацю починаю з найпростішого, не обминаючи дрібниць: як сидіти за партою, щоб працювати «очі в очі» з товаришем; як погоджуватися, а не запере­чувати; як допомагати і як просити допомогти. Коли вводиться нова форма співпраці, даю її зразок. Через групу підготовлених дітей показую хід роботи, вводжу такі мовні елементи: «Ти згоден?», «Не заперечуєш?», «У мене інша думка», «Чому ти так думаєш?», «Як ти розумієш?». Спочатку намагаюся давати такі завдан­ня, які об'єднують дітей на кілька хвилин. Наприк­лад: «Пропишіть рядок букв. Поміняйтеся зошита­ми. Знайдіть у сусіда найкращі літери в рядочку» або «Перевірте правильність виконання прикладів. Біля правильної відповіді поставте плюс». Таким чином, у 1-му класі відбувається становлення навичок парної та групової роботи, складаються правила співпраці, які з часом доповнюються й ускладнюються. Тоді ми називаємо їх «Правила партнерства».

       Формування загальномовленнєвих вмінь і нави­чок здійснюється на основі оволодіння учнями чо­тирма видами мовленнєвої діяльності: читання, аудіювання, говоріння, письмо. Активізувати діяльність учнів допомагають такі форми: «вільний мікрофон», «мозковий штурм» «інтерв'ю», «карусель» тощо. Ці форми використовую під час актуалізації знань пе­ред вивченням нової теми або узагальнення. Учні не бояться висловлювати та відстоювати свої думки. Намагаюся простежити внутрішній стан учнів за зов­нішніми ознаками (погляд, вираз обличчя, посмішка, міміка, жести тощо). [3,с. 5–20.]

       Особливо цінною вважаю роботу в групах та парах. Добираю такі завдання, які дають змогу висловити думку кожному членові групи. Діти відчувають влас­ну індивідуальність, свій внесок у виконання спіль­ного завдання. Цьому сприяють вправи «Рукавичка», «Веселі плями», «Кола по воді» (методика ТРВЗ), які допомагають навчити дітей зосереджено слухати, виділяти смислові елементи висловлювання, запитувати й вибірково відтворювати матеріал з елементами ло­гічної обробки, зв'язно, послідовно міркувати.

         Способи  утворення груп  існує багато, і вони значною мірою  визначають те, як відбувається робота, яким буде результат. Практикую утворення груп  за бажанням,випадковим чином, за певною ознакою, за вибором «лідера», за вибором учителя.

       Група несе відповідальність  за досягнення групових результатів, і кожен член групи має відповідати за результат своєї роботи. Коли діти працюють у групах, я можу з’ясувати , хто потребує більшої допомоги, підтримки та схвалення у процесі навчання. Кожен член групи реалізується ,як повноправна особистість.

         Знаючи, що гра — провідний вид діяльності для учнів початкових класів, постійно цим користуюся. Саме використанню цікавих вправ, ігрових ситуацій на уроках приділяю багато уваги у своїй роботі. Вва­жаю, що вони сприяють підвищенню рівня навчаль­них досягнень учнів, формуванню досить широкого кола компетентностей. Дитина в школі навчається , граючись, а граючись – навчається , і це та це робить їй задоволенням.

        Я намагаюсь організовувати дидактичну гру на уро­ці з дотриманням таких основних структурних компо­нентів: ігрове завдання (дидактична задача), правила гри, ігрові дії, результат.

         Під час проведення ігор слід зберігати всі структур­ні елементи, оскільки саме з їх допомогою досягаються конкретизовані навчальні цілі, виражені в діях дитини, для досягнення тих чи інших компетентностей. [4,с.53.]

        Таким чином, кожна гра — складне, багатогранне явище в педагогічній науці і практиці. Ігрова діяль­ність на уроці — це гра лише для дітей, а для вчи­теля — це спосіб навчання. Мета залучення дітей до різних видів навчальної діяльності з використанням ігрових ситуацій дає змогу сповна забезпечити реалізацію конкретизованих навчальних цілей.

       Літературні ігри, кросворди, шаради, анаграми, вікторини сприяють розвитку дивергентного мислення (швидкості, гнучкості, точності, оригінальності). Творчі, пізнавальні та інтелектуальні здібності постійно стимулюю також за допомогою активізації фантазії, уяви школярів. Бо ще Джані Родарі сказав: „Якщо хочеш навчити думати, то насамперед навчи придумувати”. Так, у 2 класі під час вивчення теми „Різнокольорові вірші”              –пропоную уявити картини природи, словесно їх намалювати. Ці завдання називаються  „Слухаю, уявляю, відчуваю”. Або поділяю клас на два варіанти, а потім під час читання вірша учні одного варіанту записують, що чують, другого варіанту – що бачать. („ Що я чую, що я бачу”). 

        Широко використовую проблемні та дослідницькі методи навчання, прийоми розвитку критичного мис­лення. Асоціативне мислення розвиває використання методики «Школи ейдетики». Під час вивчення тем «Речення», «Текст», «Імен­ник», «У світі казок» на основі знань учнів, їх життєвого досвіду складаю з учнями  схеми - опори, навколо  яких згодом формується вивчення всієї теми.

        При вивчені віршів, розповіді оповідань використовую  метод піктограм. Це те саме малюнкове письмо, де слова замінені символами або спрощеними малюнками.

         Діти залюбки перетворюють вірші,  казки в малюнки, схожі на комікси і тоді легко вивчають вірш, переказують казку, оповідання.

      Для того, щоб досягти значних успіхів у своїй практичній діяльності, сучасний учитель повинен вміти правильно використовувати принципи і методи педагогічної технології, вміло користуватись показниками та інструментарієм впливу на особистість дітей, а це - міміка, жести, ритміка, пози, голос, лексика вчителя. Тому вчитель задає спрямованість у вихованні учнів усім своїм способом життя. [5, с.94]

     Тож, шановні вчителі, крокуймо в ногу з часом, будьмо професійно компетентними, бо саме від нас залежить майбутнє наших дітей, майбутнє держави.

Список інформаційних джерел

1.     Деркач А. А. Акмеология [Текст]/ А. А. Деркач. — М. : Изд-во РАГС, 2002. — 65 с.

2.     Єрмаков І. Г. Компетентнісний потенціал проектної діяльності [Текст]/ І. Г. Єрмаков // Школа. — 2006. — №5. —  5–11с.

3.     Єрмаков І. Г. Феномен компетентнісного спрямування освіти [Текст]/ І. Г. Єрмаков // Школа. — 2006. — № 12. — 5–20с.

4.     Коломис Г. Г. Прямуємо до акмеологічних вершин [Текст]/ Г. Г. Коломис, Н. І. Сукач // Директор школи. — 2011. — № 5 – 53с.

5.     Корнійчук О. Е. Життя — джерело мистецтва [Текст]/ О. Е. Корнійчук. — К., 1985. — 94 с.